Ходили ми з друзями на Параску на вихідних. Примудрились навіть заблукати

Далі - троха розповідь і пару нікамунєнужних фоток

Короче, приїхали Мукачівкою в Сколе десь біля дев’ятої ранку. І потусували до маркованого маршруту (треба вийти на об’їздну з вокзалу, пройти трохи вліво, потім обійти якусь пилораму і знайти стежку, біля якої дерева пофарбовані в жовтий колір)

Поки дойшли до початку маршруту - мєрзкій туман почав розсіюватись і стало прикольно:

Через 10 хвилин руху всі повмирали ))) Вирішили, шо справа в тому, шо ще не снідали… поснідали, пішли увєрєннєє:

Троха ше помучились і вийшли на хребет. Там красіво. Але значно гамняніше ніж в Горганах, на Чорногорі чи в Кримських Горах, ІМХО:

Такавово в нас банда турістов-любітєлєй:

Дохла миша. Може від поганої екології, може від голоду, а може її тупо заїбали сотні туріків яку соваються туда-сюда без перестанку:

Ну як же без чорниць і кам’янок:

То наш Ігор, він какбе перший раз ходив в гори з ночівлею. Але з поставленою задачею впорався

Нагадало фантік від жуйки Love Is…

Вигребли ми на ту Параску. Народу - як в Ялті в пік сезону. І всі собі гріються на сонечку. Ше була група чуваків, які носили з собою пластмасовий тазік. Хз нафіга він їм був.

Ну ми тоже не гірші, трохи позагаряли

І пішли далі. По плану, ми мали сьоні дойти до водоспаду, шо недалеко від Корчина (називається Гуркало, здається)  і там собі отаборитись.

Йшли-йшли, задолбались вже, а повороту на Корчин нема і нема. Потім зустріли двох підвипивших грибарів мєсного проісхаждєнія і вони сказали шо йдуть якраз в Корчин, то покажуть і де поворот і де водоспад.

Тут я вкотре переконався шо вірити мєстним ніззя. Пояснюю: вийшли ми вже на дорогу з лісу, напились води з потіка і питаєм тих чуваків, чи далеко той водоспад. Ті кажуть - метрів сто, але ви самі хєр знайдете. Ну то ми і пішли за ними. Як виявилось, сто метрів треба йти десь хвилин 20. Мені не жалко, але хтів би я бачити, як ті чуваки бігають на ДПЮ стометровку нах, бажано в протівогазах.

Ну показали вони нам водоспад. Він доволі непоганий виявився. Ми собі там отаборились, посмажили смачні колбаскі, бахнули пива, глінтвейну і файно поспілкувались. Ну, як завжди в горах

Вот так вот виглядає водоспад Гуркало:

Вода в ньому чиста і дуже холодна. Купатись в ній - одне задоволення:

На другий день в нас по плану було не піти в Корчин, як люди, а дойти до Сколе. Попри якісь великі каменюки. Ну значить перед самим Корчином звернули вправо. Пішли по лісовій дорозі. Натрапили на початок маршруту 103. Перейшли потік. Побачили ті каміння:

І пішли далі по маршруту 103. Так і йшли собі. Поки не вийшли в молодняк. По ньому пройшли стежкою, вийшли на дорогу. І, бля, ідіоти, не шоб знайти далі маркування, то попиздячили дорогою, бо тіпа “а хулі, куда вона ше заведе”. Як потім виявилось, доріг, які нікуда не ведуть, там багато ))

Спускались ми довго по дорозі. Прийшли в тупік. Поняли, шо зря звернули з маршруту ))))

Назад вертатись забили. Пішли по азимуту на південь. Весело було.

Три кілометри, які були до Сколе, ми проходили десь 3 години )))

Добре, хоть був жопс, шоб зорієнтуватись де ми є. А то би й ніч нагла в лісі застала ))

В сьомій годині ми благополучно сиділи в Сколе на вокзалі і пили пиво. 5 годин зайняла дорога від водоспаду!  )

Отакі-то горе-туристи. В своє виправдання скажу, шо завжди в гори ходив з друзями, які знали шо і куда. А я собі йшов за ними і тішився. А тут нафік треба було ше й подумати деколи )))

Наступного разу буду уважнішим