Ну шо ж, перша покатулька видалась надто вже легенькою, пора вже спробувати шось цікавіше, подумав я собі на тижні… Оскільки Ігор притримувався такої ж думки, то вирішено було провести неділю на роверах…

При плануванні поїздки основними критеріями було - виїхати не раніше 9 ранку (через одного засранця, якому треба було допомогти перекинути мотор в машині, я спав близько 3 годин попередньої ночі - потрібно було хоч трохи відіспатись) і приїхати не пізніше 8 вечора (бо то ж фінал ЧС 2010 був). Вибір впав на маршрут до г.Камула, як каже вікіпєдія - найвищої вершини подільської височини (471 м.)

Метеорологи прогнозували спекотну погоду і, як це не дивно, так воно і вийшло. Я не раз чув шо в таку погоду їздити не дуже прикольно, тому цікаво було спробувати.

Отже, 9-30 ранку, сонце вже жарить ніпадєццкі - моя велофутболка, яку я поправ в 8 ранку (бо замочив зночі і забув про неї) висохає за 10 хвилин. Я кручу педалі до Сихова і тут мене осягає геніальна думка - “треба купити сонцезахисний крем”. Який же я радий шо та думка мене навідала, бо з моїм типом шкіри я би до вечора перетворився на шкварка ))

Ну купили ше крем і вирушили… Їхалось, хоч і по трасі, але приємно. Машин мало на дорозі, тривалі спуски розслабляли і налаштовували на хороший лад

Біля Соснівки звернули з траси і поїхали сільськими дорогами. Тут слід сказати, шо проїджаючи селами, в мене прокинулись теплі переживання, спогади дитинства. Дуже вже мені запах свіжих коров’ячих гамняків, поля навколо, навіть сам асфальт (якийсь він специфічний, тепер такий не кладуть), нагадувало файне село Глухів Сокальського району, в якому я частенько відпочивав у бабулі коли був дітваком.

Так ми собі їхали спокійно, милуючись навколишньою природою. Я зловив себе на думці, шо поля теж бувають красивими, хоча куда їм до Карпат…ну то нічо, колись будуть і гори…Доїхали до Звенигорода:

Шось є в тому селі… якесь умиротворення висить в повітрі. Не знаю, чи то тільки мені так здалось, чи то древні племена Бужан вміли вибирати місця по феншую, але факт залишається фактом. Принаймні, Ігору теж село сподобалось:

Потім ми ше поїхали навколо горба, він мені виглядає штучно насипаним, може то те старовинне городище? Позаду горба проводять археологічні розкопки…

Ось частина коралів праукраїнки, виготовлена із клика шаблезубого тигра:

а ось череп древнього Чупакабра )

Насправді, знятий шар землі глибиною в кілька сантиметрів, так шо то напевно кістки свійської худоби ))

Весь день хотів скупнутись в якійсь водоймі, але не зміг себе перебороти і залізти в ставкову воду. Як не як, а я пачті гуцул і звик купатись в чистеньких гірських річках:

Їдемо далі… Сільська ідилія все більше і більше мене захоплює. Ось величезна калюжа посеред поля:

Як там взялось стільки води?

Ось коні. Я чомусь їх трохи боюсь - вони мені здаються магічними істотами, чесно

Приїхали в Підгородище. Я зрозумів, шо зробив велику помилку, коли накинув лише грубий маршрут. Я чомусь сподівався шо одразу побачу нємєряно вказівників на гору камула і взагалі шо то всьо буде дуже легко - то ж не Карпати, а якийсь горбик посеред поля

Короче, помилявся я. Ми зустріли в селі привітливих бабуль, які відправили нас в напрямку гори і троха збили з пантелику. Ше розказали нам шо там десь є підземний хід з гори, на якій колись був замок, до Звенигорода. Лєгєнди, напевно…

Далі трохи помучились. На бескиді бачив шо там має бути табличка з маршрутом, ми її не могли знайти. Кілька разів пробували зайти в ліс і поперти наверх напряму. Ці спроби, звісно, успіхом не увінчались ))

Проблема в тому, шо ми стояли між двома горбиками майже однакової висоти і не знали який з них та Камула )) Вже навіть подзвонили до друга у Львів шоб він глянув в неті GPS координати Камули, ну він нам закинув якісь, коли я ввів їх в телехфон - показало точку десь за Червоноградом. Ваня - привіт

Тому, на всякий випадок, напишу тут приблизні координати, може шо комусь буде потрібно:

г.Камула GPS-координати: +49° 41′ 10.17″, +24° 20′ 47.13″

Правда, врешті-решт, завдяки Ігору знайшли табличку і ломанулись по маркованому маршруту вверх. Маршрут доволі захаращений поваленими деревами, а отже, ровер вперше мав серйозну нагоду покататись на мені, а не навпаки ))

Догребли до вершини, запалили вогень, пожарили сосіджів, погодували комарів, загасили вогень, Ігор прибрав розбиту пляшку від горілки (яку віпило і розбило якесь малообразоване бидло), сфоткались…

…пішли далі по маршруту…

Далі продовжували годувати мульйони комарів і носити на хребті ровери:

Трохи воно напрягало…І тут, коли стежка вкотре повернула в ліс, а GPS показував шо вихід з лісу вже близько, мої нерви не витримали і ми спустились вниз напряму. Тут є 3 причини:

- Я боявся, шо ми не встигнем до львова на футбол (пошуки початку маршруту зайняли більше часу, ніж планувалось)
- Придурки, які малювали схему екологічної стежки, чого тільки там не вказали - сходи, альтанки, іншу срань. Зато не вказали шо на тому маршруті розташований файний кам’яний “стіжок”
- Не менший придурок і я. Бо коли читав на форумі звіт про маршрут, то читав його по діагоналі і пропустив про стіжок

Так шо великий камінь залишився до наступного разу…

При виїзді з лісу Ігор кумедно впав з ровера: колесо підсховзнулось на свіжій коров’ячій гамняшці, зіскочило в колію від коліс автомобіля і Ігор троха вилетів поперед ровера…

Далі на спуску з ліса кітайський холдер телефона, шо кріпиться на руль, не витримав і мій телефон файно вилетів на непоганій швидкості і розлетівся на 3 куска. Правда, з ним всьо ок.

Всьо. Бігом заїжджаєм в сільський магазин і вирушаєм додому. І тут мені стало хижо )))) Ноги вирішили шо я занадто їх експлуатую і перестали мене слухати. Колінні суглоби так боліли, шо мені було доволі напряжно згинати ноги.

Ну, але вибору не було, якось крутив педалі.

Далі виїзд на трасу і не дуже приємна, через завантаженість дороги, відсутність здоровлячка і срані підйоми, їзда до Львова )))

Потім душ, ванна, пиво, файний футбол, міцний і здоровий сон )) Зробив висновок, шо треба більше їздити, бо ~80 км то не відстань шоб так вмирати ))

Традиційно, мапа маршруту, може комусь пригодицця: